Блог вчителя інформатики Бабець Микола Іванович

Сучасники читають Кобзаря.  Це їх Шевченко, їхнє розуміння. Не тішусь з того, що горе додало, вартості кожному слову і розбудило жагу пізнання творчості Пророка. Напевно, на це була Воля Божа, щоб ми разом із нашим молодим поколінням зрозуміли, що на сторожі мало стати слово, слово, а не зброя. Слова, немов бальзам лягли на душу, Відсіяли полову від зерна. На серці спокій, і сказати мушу: У кожному читцеві бачу Кобзаря.  Сучасне, юне, щире покоління Слова Пророчі гідно промовля Вони, здається, на папір лягли учора- Сьогоднішня в них вартість і ціна. І дівчина в яскравій вишиванці Співає ніжно пісню солов’я… Ось доля появилася на сцені. Аж дух перехопило – це вона…  Виходить в зал замріяний Шевченко З картиною і пензлем у руці. Симфонія в словах, бо розуміння в серці, Думки його  і крізь століття є  живі. Блаженна мить, блаженна та хвилина, Коли молитва поєднала нас. У залі тиша, в залі просвітління- Співаємо молитву «Отче

Душа Шевченка лине в Україну… На Україні ніч. Нема добра. І він від серця знов свічу засвічує, І заклинає: хоч на мить світи…       Такі поетичні рядки про людину, що сонцем огріла свій сплаканий край, звучали зі сцени в актовій залі Стрілківської школи-інтернату на поетичному вечорі з нагоди 200-ліття від дня народження Т.Г. Шевченка.     Цієї ювілейної весни він зумів так потрясти свій народ, як це було у пору його прикметного входження в культуру та історію українців. Ми подивилися на світ його очима, врешті задумалися, « де поділась воля», « хто ми, чиї сини, ким, за що закуті», і хвиля народного гніву вдарила об твердиню тих, що  « оглухли, не чують».      Зі сцени до глядачів промовляв Поет, для якого правда і воля були безцінними, були основою творення нації, держави, майбутнього українського народу.     Юні актори, співаки, танцюристи ( керівники Проць Н.П., Дабудик І.М., Козак М.М) вплітали у вінок пам’яті славетному синові України щирі слова подяки за « учі